Вивіска Макарівського ліцею №1 на похилому козирку

Місце під вивіску тут одне: похилий пояс козирка над входом, зашитий темним профільованим металом. Горизонталі в ньому немає, пояс іде за схилом даху. Тому рядок ставили паралельно поясу, а не за рівнем. Якби напис вирівняли по горизонту, просвіт над літерами став би клином, і вивіска здавалася б з’їхалою, хоча висить вона рівно.

Профіль додає другу умову. Це не суцільна площина: літера лягає на гребені, між ними порожнеча. Кріплення заходять туди, де є метал, решта підошви просто перекриває хвилю. У широкої літери гребенів під нею кілька, у вузької може не трапитися жодного зручного, тому розмітку роблять унизу, а не на висоті.

Напис зібраний із двох шрифтів. «МАКАРІВСЬКИЙ» — прямий гротеск, «Ліцей» — рукописний. Складніша в роботі друга частина: у рукописної літери є тонкі місця, а об’ємній потрібна ширина, у яку фізично встає борт. Там, де перо дає волосяну лінію, доводиться домовлятися з ескізом. І хоча рядок читається як суцільний, кожен знак — окрема деталь. Відстані переносять на фасад шаблоном, інакше зв’язки між літерами розповзаються.

На фото з цеху літери ще білі, всі до одної. Лице ріжеться на фрезерному верстаті, борти нарізають смугами й обклеюють по контуру: контактний спрей плюс секундний клей на прихват. Колір лягає пізніше й тільки на лице. Тому на фасаді жовтий «Ліцей» підхоплює жовтий пояс самої будівлі, а борти в нього лишаються білими.

Світла в літерах немає, і воно тут не потрібне. Під козирком тінь цілий день, а на тіні працює не яскравість, а контраст: біле по графіту читається з дороги без жодного вата.